Визвольний рух в Україні

(XX століття)

На початку 20-го століття, за часів окупації українських земель сусідами, ідея здобуття державної незалежності не залишала свободолюбних українців.

Україна продовжила боротьбу за свою незалежність у 20-40-х роках, перебуваючи у складі інших держав, а також під час Другої світової війни 1939-1945 років. Ця боротьба тривала до 60-х років XX століття, а керівництво Української Народної Республіки працювало в екзилі аж до 1991 року.

Першими у передвоєнній Європі, хто не змирився із анексією та зі зброєю в руках виступив на захист свободи, стали українці на Закарпатті. У 1939 році вони проголосили незалежну державу під назвою Карпатська Україна на чолі із президентом Августином Волошиним. Короткочасне існування цієї держави стало символом національних прагнень українців напередодні глобального світового конфлікту.

За час існування комуністичної тоталітарної системи ні Голодомор, ні репресії, ні Великий терор не змогли викорінити державницькі устремління українців. Вони в усі часи не полишали боротьби за соборну самостійну державу.

В процесі цієї боротьби створювалися різні націоналістичні громадсько-політичні та військові організації. Найвідомішими були такі: політична - Організація Українських Націоналістів – ОУН, заснована ще у 1929 році, та військова структура – Українська Повстанська Армія – УПА, що утворилася наприкінці 1942 року, та потім продовжувала свою боротьбу вже проти радянської окупації аж до 60-х років 20 століття.

УПА стала відповіддю на жорстоку окупаційну політику, що змусила українців зорганізуватися у збройні підрозділи, які стали частинами Української повстанської армії. Армії, через яку пройшло понад сто тисяч осіб. А загалом за участь у повстанському русі чи за його підтримку каральними органами СРСР було репресовано понад півмільйона людей.

  У 1940-у в ОУН тривала гостра суперечка щодо стратегії боротьби. Степан Бандера представляв молоде покоління націоналістів, які виступали за принцип «опори на власні сили». Старші члени ОУН на чолі з Андрієм Мельником орієнтувалися на досвід часів Української революції і вважали, що здобуття незалежності можливе лише за підтримки Німеччини. Ці протиріччя призвели до розколу в лавах ОУН, який стався в 1940 році.

Незважаючи на всі суперечності та протиріччя між лідерами, їхні прагнення були в одному: НЕЗАЛЕЖНА УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА.

Національно-визвольний рух тривав до середини 20-го століття і є прикладом найтривалішого спротиву комуністичній системі. Останній бій вояк збройного підпілля ОУН відбувся у 1967 році на Тернопільщині проти оперативної групи КГБ. Наступними роками КГБ час до часу натрапляло на того чи іншого з повстанців. Але переловити усіх так і не спроміглися. Відомо, що два останні вояки вийшли з підпілля лише у 1991 році, дочекавшись відродження незалежності України.

З погляду сучасників  ми можемо давати різні оцінки діяльності провідників національно-визвольного руху, їхнім вчинками. Адже всі вони діяли в залежності від ситуації і зважаючи на ту інформацію, якою володіли на той час. Але плоди їхньої діяльності в будь-якому разі вплинули на подальшу історію України.

Одним з головних ідеологів боротьби за незалежність України був Голова Проводу ОУН-Б Степан Бандера. Символ національно-визвольного руху Бандера не брав участі у воєнних діях і не тримав у руках зброї.  Коли у 1941 році нацистська Німеччина окупувала землі Західної України, Бандера був заарештований і провів три роки в німецьких тюрмах і таборах. У 1944-му він знову очолив ОУН і залишався її керівником до останніх днів. Степан Бандера був убитий у Мюнхені радянськими спецслужбами. Його ім’я і досі наводить жах на ворогів України. Саме тому радянська, а згодом і російська історіографія свідомо фальсифікує факти з його життя і діяльності, намагаючись представити його ворогом, злодієм і вбивцею. Будучи ідеологом незалежності України Бандера став ворогом трьом режимам: фашистському, комуністичному та польським націоналістам, які прагнули заволодіти частиною України. Поняття «бандерівці», похідне від прізвища Бандери, поступово стало загальним і застосовним до всіх українських націоналістів, незалежно від їхнього ставлення до Бандери.

Біля стенду ви бачите фігури двох лідерів українського національно-визвольного руху, які очолювали його в різні часи: Степана Бандери і Романа Шухевича -головнокомандувача Української Повстанської Армії з 1944 по 1950 рік.

Через QR-код ви можете подивитись коротке відео про життя і боротьбу Степана Бандери.

Зверніть увагу на документи і печатки тих часів, що розміщені на стенді, а також прапор ОУН 1941 року біля стенду, який був Прапором національного спротиву.

24 серпня 1991 року Верховна Рада Української РСР ухвалила Акт проголошення незалежності України, який став точкою відліку сучасної державності. Насправді ж, відбулося відновлення державного суверенітету, за який українці боролися протягом багатьох століть.