Михайло Грушевський
1866 – 1934

Український вчений світового рівня, історик, громадський та політичний діяч. Його перу належать близько двох тисяч праць з історії, соціології, літератури, етнографії, фольклору. Та насамперед він увійшов у вітчизняну історію як її великий літописець, автор фундаментальної „Історії України – Руси”, в якій створена цілісна концепція українського історичного процесу.

У 1917-1918 роках Грушевський очолив Центральну Раду. Він був глибоко переконаний, що нова українська державність має базуватися на принципах демократії і закону.

Особисто брав участь в розробці Конституції УНР, яка була прийнята 29 квітня 1918 року. Але після державного перевороту на чолі з Павлом Скоропадським Грушевському довелося перейти на нелегальне становище. У підпіллі він здебільшого займався науковою працею,

У 1919 році емігрував до Праги, потім до Відня, де продовжував наукову діяльність. У 1924 році з сім’єю повернувся до Києва. Працював професором історії в Київському державному університеті. Був обраний академіком Всеукраїнської академії наук.

Однак вже згодом комуністичний  режим  розпочав  нещадне  цькування вченого. Від березня 1931 року перебував у Москві у “відрядженні” під пильним наглядом ОГПУ. Спецслужби в документах називали історика  “Старик” або “Старець”. Заарештовувався  за  звинуваченням  у  керівництві “Українським  національним  центром”.  Однак  вини вченого не довели, тому звільнили. Помер у Кисловодську в 1934 році. Похований на Байковому кладовищі у Києві.

Видатнi особистостi