Державний діяч і дипломат, Генеральний писар у 1706 — 1710 роках, гетьман Війська Запорозького у вигнанні. Походив з роду литовської шляхти. Високий рівень освіченості, здобутий у Віленському єзуїтському та Київському колегіумах, забезпечив йому швидке просування сходинками канцелярської кар’єри. Входив до найближчого оточення Гетьмана Івана Мазепи. Через його руки проходило таємне листування гетьмана з Карлом ХІІ, польським королем Станіславом Лещинським, польськими магнатами та російськими можновладцями.

Після Полтавської поразки разом із Мазепою і Карлом ХІІ виїхав у Бендери. У квітні 1710 року був обраний гетьманом Війська Запорозького замість померлого Мазепи. Описав основні засади організації влади в козацькій державі — «Пакти й конституції прав і вольностей Війська Запорозького». У своєму прагненні звільнити Гетьманщину від російського панування Орлик спирався на підтримку Швеції, Туреччини та Кримського ханства.

У 1714 році залишив Бендери й перебрався до Швеції. Останні роки свого життя наполегливо працював над створенням широкої антиросійської коаліції, розраховуючи на підтримку Туреччини, а також прихильного до нього Станіслава Лещинського і французького двору.